Борщівщина відзначається високою концентрацією печер. Їх неповторне наукове й естетичне  значення перетворили цей край у важливий печерний реґіон. Гігантські лабіринтові підземні системи, утворені у неогенових гіпсах Поділля, є найбільшими у світі печерами сульфатного карсту.  Заслугою багатьох поколінь спелеологів є відкриття та вивчення складних печерних лабіринтів. В той же час дана територія є надзвичайно привабливою для проведення нових наукових спелеологічних досліджень. Кожне нове дослідження, яке проводять спелеологи, додає печерам  кількасот або й кілька тисяч метрів довжини. Виявляється, що у центрі Європи у XXI столітті ще можливі географічні відкриття.  Більше того, існує думка, що у нашому районі  відкрито лише 20% печер, а ще 80% з них чекають на свого першовідкривача.

Активні, багаторічні пошукові роботи тут здійснюють  музейні фахівці. Ще на початку 90-х рр. на основі  невеликого спелеозагону археологічної експедиції Борщівського краєзнавчого музею з часом утворилася спелеосекція «Музей», яка діє при нашій установі на громадських засадах. ЇЇ засновниками стали Михайло Сохацький, Олександр Дудар, Мирослав Бойко. На сьогоднішній день до неї входять 12 досвідчених спелеологів. Серед них Мар’яна Бойко, Володимир Лесіцький, Михайло Сакундяк та інші.

Основні зусилля зосереджуємо на дослідженнях печери „Вертеба” та інших печерних пам’яток. Окрім того в наші завдання входить не тільки вивчення історичних процесів, що відбувалися протягом віків в природних підземеллях, але і виявлення, відкриття та дослідження нових печер. На даний час здійснено комплексні пошукові роботи. Завершено суцільне обстеження території гіпсового карсту у межиріччі Збруча і Серету, виявлено та зафіксовано місцезнаходження нових печерних порожнин, обстежено десятки карстових провалів, тріщин, прокопано сотні метрів в замитих понорах. Відкрито і внесено до загального кадастру печер України нові печери Поділля: Експедиційна, Вертеб Злотого, Мокра Яма, Замкова, Галина, Кадуб, Зимова, Вертикальна. В результаті детального обстеження карстових масивів району виявлено нові об’єкти, дослідження яких плануємо розпочати в найближчому майбутньому. На даний час тривають дослідження перспективних об’єктів: понорів Бавки, Смикова Яма, Сліпак, печер Вертикальна, Музейна, Водянка.

Вже на завешальному етапі виконання топографічного плану п’ятикілометрового лабіринту печери Музейна. Розпочали топографічну зйомку заплутаного лабіринту печери Вертеба.

Найактуальнішими проектами для членів спелеосекції «Музей» стало   відкриття і дослідження печер Музейна і Водянка. Ми припускаємо, що лабіринти цих  печер є своєрідним підземним містком, який, можливо, з’єднає у майбутньому дві найбільші порожнини –  печери Оптимістичну та Озерну.

У березні 2007 р.  після багаторічних розкопок замитих ходів, спелеологи  Михайло Сохацький, Олександр Дудар та Мирослав Бойко проникли у лабіринти нової печери  неподалік села Юр’ямпіль. Печеру назвали „Музейна”. За останні роки досліджень тут відкрито сітку розгалужених підземних лабіринтів з високими тріщиноподібними ходами. Складено карту привхідної частини печери.

У надзвичайно складних природних умовах наша група здійснила першопроходження та дослідження у печері Водянка (Надія). Спелеологи зі Львова, Тернополя та Одеси ще із середини 1960-х років неодноразово намагалися подолати обводнену печеру. Однак, далі 50-ти метрів від входу вони не змогли пройти у зв’язку із високим рівнем води та замуленим лазом.

Протягом багатьох років ми детально вивчали цей понор, спостерігали за рівнем води у різні пори року. Також здійснили декілька невдалих спроб подолати вхідну обводнену ділянку. Та лише у жовтні  2011р. спелеологи  Михайло Сохацький, Олександр Дудар та Мирослав Бойко змогли прокопати замулений хід, подолали складну обводнену ділянку і відкрили досі невідому частину печери Водянка. Нам вдалося пройти близько 500 метрів у глиб масиву, далі  печерний хід повністю заповнений водою. Проведено детальні обстеження нової печери, складено топографічний план.

Активні спелеологічні дослідницькі роботи дають можливість нам публікувати статті з даної проблематики у наукових виданнях відповідного профілю. Налагодилась тісна співпраця з Українським інститутом спелеології і карстології, Українською спелеологічною асоціацією, багатьма вітчизняними та зарубіжними  спелеоклубами та екологічними громадськими організаціями.

Запис Діяльність Борщівської спелеологічної секції „Музей” спершу з'явиться на Борщівський обласний краєзнавчий музей.

Печера Вертеба є однією з великих гіпсових печерних порожнин Поділля. За останні 50 років природному середовищу печери нанесено значної шкоди, так як вхід до підземелля легкодоступний і не був закритий. Для освітлення місцеві жителі і багаточисельні відвідувачі використовували смолокипи. Стіни і стеля покриті товстим шаром сажі. Значно порушився мікроклімат печери. Із усього 8-ми кілометрового лабіринту лише окремі ділянки зберегли первісний вигляд. Найбільше постраждали летючі миші – раніше постійні мешканці печери.

На основі проведеного нами в 1996 р. обліку летючих мишей було зроблено висновок про те, що рукокрилі фактично залишили печеру. На той час вдалося виявити лише 12 особин. Серед багатьох причин – антропогенний пресинг (фактор турбування), який був викликаний неорганізованими масовими і довготривалими відвідуваннями…                                                                                                         Повний тест статі можна завантажити тут.

Запис М. Сохацький, О. Дудар «Печера Вертеба як екологічна ніша рідкісних видів рукокрилих» спершу з'явиться на Борщівський обласний краєзнавчий музей.

Михайло Сохацький  «Печери поділля»

Придністровський карстовий район простягається лівим берегом Дністра від річки Збруч до Золотої Липи і займає площу 7900 кв.км (рис. 1). Майже повсюди на Поділлі можна побачити карстові лійки, провали, гроти. В глибинах землі утворились великі підземні порожнини. Гігантські лабіринтові печерні системи, утворені у неогенових гіпсах Поділля, є найбільшими у світі печерами сульфатного карсту. Вони оригінальні за будовою і дуже різняться за своєю морфологією.

У баденському віці неогенового періоду південно-західна частина Східноєвропейської платформи була покрита мілководним епіконтинентальним морем. З часом воно міліло, розчленовувалось на окремі водойми – лагуни. Древнє море зникло, залишивши на своєму дні значні гіпсові відклади (до 35 м), перекриті пластами вапняків, мергелів, глин та інших осадових порід. Наприкінці неогенового періоду у зв’язку з підняттям гір Карпат і епейрогенічними рухами Волино- Подільської плити гіпсові товщі розсікла густа сітка тектонічних тріщин. По них почали циркулювати води підземного стоку, вимиваючи порівняно легкорозчинні гіпси. Тріщини поступово перетворювалися в канали, коридори, широкі галереї та зали, утворюючи складні системи підземних пустот-лабіринтів. У плейстоценову епоху внаслідок періодичних піднять окремих ділянок Східноєвропейської платформи та інших тектонічних рухів земної кори в масивах гіпсових товщ тріщини відновлювались. З’являлись нові напрямки підземних водотоків. Близько десяти тисяч років тому в результаті формування сітки річкових долин та поглиблення русел рік рівень ґрунтових вод понизився настільки, що значна частина подільських печер звільнилася від води. Для даних печер характерна горизонтально-ярусна будова, велика густота лабіринтів і слабкий повітряний обмін з поверхнею. Температура повітря в них 8,2-10,5°С, вологість 96-100%, вміст вуглекислого газу 0,1- 4,8 % (Дублянский, Смольников 1969). В останні роки в печерах Поділля виявлено високий вміст родону (до 23700 Бк м) (Климчук, Наседкин 1992). На відміну від гіпсових печер інших регіонів, вони характеризуються багатством і значною різноманітністю мінеральних утворень. Своєрідні геологічні, морфологічні і мікрокліматичні умови створили тут сприятливе середовище для широкого розвитку вторинних мінералоутворень. Головним сульфатним мінералом печер Поділля є гіпс. Гіпсові утворення різні за морфологією і генезисом. Найбільш поширеними є кристали, що покривають стіни печер. Розміри їх в середньому 2-10 см, хоча окремі кристалічні утворення можуть досягати значних розмірів (до 50-120 см в печерах Атлантида, Джуринська). Найчастіше зустрічаються прозорі або білі кристали, рідше жовті, рожеві, оранжеві, чорні різновиди, колір яких зумовлений сполуками заліза і марганцю (Турчинов 1993). В невеликій кількості в деяких печерах зустрічаються і карбонатні форми. Найбільш поширені кальцитові утворення (СаСО3). їх формування пов’язане з інфільтрацією в гіпсову товщу розчину гідрокарбонату кальцію, який утворився в результаті розчинення вапняків і мергелів, що залягають над гіпсами. В результаті на стелі і стінах печер утворилися натічні кори, каскадні натьоки, драпіровки, сталактити.

Перша письмова згадка про печери даного регіону відноситься до 1721 року. Тоді Г. Жончинський (Rzączyński 1721) подав невеликий опис печери у селі Кривче. Вивчення печер Поділля проводилось спочатку разом з археологічними дослідженнями. В 20-х pp. 19 ст. з ініціативи Я. Хмелецького біля с. Більче-Золоте розпочалось дослідження печери Вертеба (Е.В. 1882). Археологи різних поколінь проводили дослідження в подільських печерах. Серед них А. Кіркор, Г. Осовський, В.Диметрікевич, Я. Пастернак, Л. Козловський, О. Кандиба…

Повний тест статі можна завантажити тут.

Запис Михайло Сохацький «Печери поділля» спершу з'явиться на Борщівський обласний краєзнавчий музей.

М. Сохацький, М.Бойко, О. Дудар

“Дослідження печер у межиріччі Збруча і Серету Борщівською спелеосекцією “Музей”

Придністровський карстовий район простягається лівим берегом Дністра від річки Збруч до Золотої Липи і займає площу 7900 кв.км (рис. 1). Майже повсюди на Поділлі можна побачити карстові лійки, провали, гроти. В глибинах землі утворились великі підземні порожнини. Гігантські лабіринтові печерні системи, утворені у неогенових гіпсах Поділля, є найбільшими у світі печерами сульфатного карсту. Вони оригінальні за будовою і дуже різняться за своєю морфологією.

У баденському віці неогенового періоду південно-західна частина Східноєвропейської платформи була покрита мілководним епіконтинентальним морем. З часом воно міліло, розчленовувалось на окремі водойми – лагуни. Древнє море зникло, залишивши на своєму дні значні гіпсові відклади (до 35 м), перекриті пластами вапняків, мергелів, глин та інших осадових порід. Наприкінці неогенового періоду у зв’язку з підняттям гір Карпат і епейрогенічними рухами Волино- Подільської плити гіпсові товщі розсікла густа сітка тектонічних тріщин. По них почали циркулювати води підземного стоку, вимиваючи порівняно легкорозчинні гіпси. Тріщини поступово перетворювалися в канали, коридори, широкі галереї та зали, утворюючи складні системи підземних пустот-лабіринтів. У плейстоценову епоху внаслідок періодичних піднять окремих ділянок Східноєвропейської платформи та інших тектонічних рухів земної кори в масивах гіпсових товщ тріщини відновлювались. З’являлись нові напрямки підземних водотоків. Близько десяти тисяч років тому в результаті формування сітки річкових долин та поглиблення русел рік рівень ґрунтових вод понизився настільки, що значна частина подільських печер звільнилася від води. Для даних печер характерна горизонтально-ярусна будова, велика густота лабіринтів і слабкий повітряний обмін з поверхнею. Температура повітря в них 8,2-10,5°С, вологість 96-100%, вміст вуглекислого газу 0,1- 4,8 % (Дублянский, Смольников 1969). В останні роки в печерах Поділля виявлено високий вміст родону (до 23700 Бк м) (Климчук, Наседкин 1992). На відміну від гіпсових печер інших регіонів, вони характеризуються багатством і значною різноманітністю мінеральних утворень. Своєрідні геологічні, морфологічні і мікрокліматичні умови створили тут сприятливе середовище для широкого розвитку вторинних мінералоутворень. Головним сульфатним мінералом печер Поділля є гіпс. Гіпсові утворення різні за морфологією і генезисом. Найбільш поширеними є кристали, що покривають стіни печер. Розміри їх в середньому 2-10 см, хоча окремі кристалічні утворення можуть досягати значних розмірів (до 50-120 см в печерах Атлантида, Джуринська). Найчастіше зустрічаються прозорі або білі кристали, рідше жовті, рожеві, оранжеві, чорні різновиди, колір яких зумовлений сполуками заліза і марганцю (Турчинов 1993). В невеликій кількості в деяких печерах зустрічаються і карбонатні форми. Найбільш поширені кальцитові утворення (СаСО3). їх формування пов’язане з інфільтрацією в гіпсову товщу розчину гідрокарбонату кальцію, який утворився в результаті розчинення вапняків і мергелів, що залягають над гіпсами. В результаті на стелі і стінах печер утворилися натічні кори, каскадні натьоки, драпіровки, сталактити…

Повний тест статі можна завантажити тут.

Запис М. Сохацький, М.Бойко, О. Дудар Дослідження печер у межиріччі Збруча і Серету Борщівською спелеосекцією ,,Музей” спершу з'явиться на Борщівський обласний краєзнавчий музей.

Kseniia M. Bondar, Mykhailo P. Sokhatskyi,  Anatolii Chernov, Yaroslav Popko, Oleh Petrokushyn, Mariia Baryshnikova, Ruslan Khomenko, Myroslav Boyko

«Geophysical assessment of Verteba Cave Eneolithic site, Ukraine»

The set of geophysical methods employed above ground and inside Verteba Cave Eneolithic Trypillian Culture Site (Ukraine) includes magnetic survey, electrical resistivity tomography (ERT), and ground-penetrating radar (GPR). The above-ground geophysical study was aimed at the recognition of lateral and vertical distribution of sulfate karst landforms and archaeological targets. In-cave measurements were made to prospect archaeological remains in loose infill and unknown voids. The round and oval-shaped magnetic anomalies with dimensions of 10–25 m and maximum intensity of 15–20 nT are caused by old refilled collapse dolines that were discovered over the cave. The magnetic survey proved the absence of Trypillian culture houses on the surface and the presence of buried archaeological objects in the cave. 2D ERT imaging revealed the vertical structure of karstic collapse dolines, the thickness of the sedimentary layer over gypsum, as well as loamy cave infill. ERT was capable of detecting the void in gypsum by resistivity enhancement up to several thousand ohm-meters. The underground GPR survey of cave walls provided information about possible vertical air−gypsum and loam−gypsum interfaces within the gypsum layer. The prospective areas for future archaeological excavations and the possible location of undiscovered cavities were outlined on the basis of geophysical results.

Повний тест статі можна завантажити тут.

Запис Geophysical assessment of Verteba Cave Eneolithic site, Ukraine спершу з'явиться на Борщівський обласний краєзнавчий музей.